Шкільний рюкзак, армійський корпус
Розпочнемо нашу волонтерську писанину з подяки. «Гуманітарна Нова пошта», ви — дуже круті! Розуміємо, вам багато хто так каже. Але ми просто зобов’язані це казати якомога частіше.
Бо, так чи інакше, самі ми багато чого возимо… От тільки без вас усюди б не встигли. А тут звітуємо: є чимала партія з перекусом для найкращих вояків світу (бо інші або росіяни, або на поле бою не явилися), і завдяки найкращим поштарям світу вони мають провізію. Дуже вдячні всім причетним!
Ви ж не подумайте, ці скажені поштарі наші посилки відправляють і в Херсон, і у Словянськ! Тут узагалі примудрились швидку їжу передати дійсно швидко. Скільки? Ой, та небагато. Всього-то дві палети, ми ще й натрамбували там як востаннє. Якщо без жартів — там заготовки пюре, хліб тривалого зберігання, лапша швидкого приготування та енергетичні балончики.
Так, видихнули. Тепер переходимо до справ більш буденних. Раптом хтось не стежив за фейсбуком Зої та Дмитра, у «Петра і Мазепи» з’явилася нова хороша ініціатива. Назвали ми її «Рюкзачок для школи». Буквально так. У нас в Україні вистачає багатодітних сімей. І, оскільки держава далеко не всюди встигає, ми допомагаємо їм зібрати свої чада потрібного віку до школи.
Можна довго ламати списи в коментарях: мовляв, чому держава не тойво. По-перше, ми тут не лібертаріанці, але й не комуністи. Ми помірковані центристи правого штибу. По-друге, під час війни запитання «Що робить держава?» краще адресувати щодо військових витрат. А це якраз не вони. Тож просто допоможімо тим, хто вже інвестував свій час у майбутнє покоління українців.
Раптом що, десять таких зібраних рюкзаків уже поїхали до селища Петрушки. Тепер пакунок дитячого щастя підібрали і для селища Медвин! Там його чекають дві сестрички.
Так само працюємо з внутрішньо переміщеними особами. Це люди, на яких у нас дуже часто закривають очі. Хто б міг подумати, що і в них трапляються багатодітні родини, еге ж? Ось ми і подумали. Тож готуємо понад сотню адресних пакунків. Підбираємо як для себе. Потім відзвітуємо у Зої на сторінці.
А ще внутрішньо переміщених осіб дуже-дуже багато в Київській області. Наприклад, у Таращі, де наш волонтерський штаб свого часу проводив експеримент із налагодження домашнього господарства у переселенців. Цього разу ми навідались не самі.
Із собою взяли душевні сили Deutsch Ukrainische Gesellschaft Rhein Neckar e. V., а також своїх друзів та представницю благодійного фонду молодіжної ініціативи «Надія». А ще, ну щоб із порожніми руками не їхати, прихопили дві тонни допомоги.
Там і постільна білизна, і одяг, і вітаміни. І для тваринок препарати, бо в багатьох сімей є чотирилапі друзі (а це наша слабкість). Та й усілякі засоби гігієни прихопили. Нехай люди не витрачаються зайвий раз на те, що ми можемо організувати й так. І нічого тут соромитися.
І знову повертаємося до армії. Пам’ятаєте ж, що ми на корпусну систему переходимо? Отож. А корпуси після обридлих ОТУшок — це завжди масштабування та новий рівень. Коротше кажучи, так ми й назбирали дві тонни меблів для навчального центру одного з новостворених корпусів.
Якого? Не скажемо. Тільки додамо, що це НГУ.
Оце так! У Нацгвардії лише два корпуси… Здається, так ви й самі здогадаєтесь, бо ви у нас розумні. Але ми нічого вам не казали, окей?
І, звісно, сітки. Сіток завжди треба не просто багато, а ще більше. Сітки рятують життя, і тому їх рахувати може лише безжалісна особа. Ось ми взяли, цілу фуру притягнули. На момент написання статті вже розвантажили, та ще й роздати встигли. І що з того? Ви ж знаєте: нічого страшного, ми привеземо ще. Завжди.
Ось такі справи, любі читачі. Дякуємо, що нас підтримуєте. Без вас — ніяк. Ми вже побігли пакувати нові палети та підганяти свіжі фури. А наостанок лишимо вам одну милу картинку. Тойво, нашому Подтуркіну грамоту вручили. Приємно!
