Це вже не сигнал
Примітка редакції. Колись нас запитають, чому ми були готові до китайського удару по Тайваню. А ми у відповідь пошлемося на цю статтю.
Аналізуючи військову активність Китаю довкола Тайваню, експерти часто ставлять просте запитання: що ж її спровокувало?
І зазвичай припускають, що сплески авіаційних вильотів, розгортання флоту або операцій берегової охорони мають бути реакцією на якісь політичні події на Тайвані. Або на дії США в регіоні чи інші міжнародні заходи. Однак детальний розбір даних за 2025 рік ускладнює це припущення.
Внутрішні ритми в Китаю — святкові цикли, пріоритети внутрішньої політичної безпеки, доступність командування — значно надійніше формують оперативний темп, ніж події в Тайбеї чи Вашингтоні.
Простіше кажучи, масштаб і сталість китайської військової активності довкола Тайваню виглядають менш схожими на подання певних сигналів і більше — на системну підготовку до застосування сили, що здійснюється за власним графіком Пекіна.
Огляд даних про військовий примус, зібраних упродовж 2025 року для State of the Strait — щотижневого бюлетеня ASPI, який відстежує тиск Китаю на Тайвань, — висвітлює кілька показових закономірностей. По-перше, повна відсутність китайської військової активності навколо Тайваню стала винятковою рідкістю. За весь рік було лише два дні — 12 і 13 листопада, — коли навколо Тайваню не зафіксували жодних китайських повітряних чи морських військових засобів. Це підкреслює, наскільки нормалізованою стала постійна присутність китайських сил. Рівень активності може коливатися, але сама присутність тепер є безперервною.
По-друге, хоча збройні сили Китаю значно впевненіше діють у складних погодних умовах, природні обмеження все ж залишаються важливими. Повітряна і морська активність помітно знижувалася під час тайфунів, що впливали на Тайванську протоку, зокрема Danas, Podul і Ragasa. Це підтверджує, що навіть нормалізовані кампанії тиску підпорядковані міркуванням безпеки й управління ризиками в сезон тайфунів на Тайвані — з червня по листопад.
По-третє, китайська військова активність має тенденцію до спаду під час святкових періодів і чутливих внутрішньополітичних моментів у Піднебесній. Китайські свята, які зазвичай тривають кілька днів, а також IV-й пленум Комуністичної партії Китаю, супроводжувалися нижчим рівнем зафіксованої активності.
Втім, ще більш показовим є те, чого на діаграмах не видно. У багатьох випадках не простежується очевидного зв’язку між подіями, пов’язаними з Тайванем, діями США чи міжнародними обставинами та подальшим зростанням або спадом китайської військової активності.
Підвищена активність часто виникає без будь-якого чіткого зовнішнього тригера. І навпаки, політично значущі події нерідко минають без помітної військової реакції. Це ставить під сумнів поширений аналітичний рефлекс шукати прямі причинно-наслідкові зв’язки.
Ба більше, деяким із найінтенсивніших періодів китайської військової активності у 2025 році передували не провокації, а помітні затишшя. І операція «Грім у протоці» (Strait Thunder), і «Місія правосуддя» (Justice Mission) відбулися після відносно стриманих фаз активності.
Їхні обґрунтування — сформульовані загальними фразами про суверенітет, стримування та готовність — були шаблонними і неконкретними. З огляду на складність спільних операцій, мобілізації сил і координації між видами військ, украй малоймовірно, що будь-яка з них була спровокована якоюсь окремою тайванською чи іноземною дією за кілька днів до цього.
Значно правдоподібніше пояснення полягає в тому, що обидві операції були проведені відповідно до внутрішніх циклів готовності та графіків навчань.
Електоральна динаміка додатково підкріплює таке тлумачення. Можна було б очікувати, що Пекін коригуватиме тиск таким чином, аби сприяти бажаним для себе політичним результатам на Тайвані.
Проте військова активність Китаю помітно не знижувалася напередодні повторних виборів на Тайвані в липні чи серпні, попри припущення, що Пекін хотів би уникнути відлякування виборців і заподіяння шкоди для перспектив «Гоміньдану». Відсутність коригування свідчить про дві речі.
По-перше, Пекін радше сумнівається у своїй здатності впливати на поведінку тайванських виборців через дозовану стриманість.
По-друге, операційний графік китайських військових має пріоритет над тактичними політичними сигналами. Дані вказують на мовчазний висновок у Пекіні, що тайванські виборці більше не реагують суттєво на коливання китайської військової присутності, оскільки вона стала звичним явищем.
Інші закономірності також підтримують структурне пояснення. Наприклад, висотні аеростати з’являлися регулярно лише в першому кварталі року. Така сезонність вказує на атмосферні умови та цикли тестування сенсорів, а не на політичний намір.
Аналогічно, загальний розподіл активності свідчить про те, що китайські військові не працюють за нав’язаними ззовні часовими рамками. Вони не зобов’язані швидко реагувати на події за кордоном. Натомість китайська армія діє за власним графіком і оцінками ризиків, обмеженими погодою, святами, фазами підготовки та цілями бойової готовності.
Це тісно узгоджується з тим, що спостерігається з 2020 року. Хоча Пекін іноді використовує військову активність як інструмент подання сигналів, особливо після резонансних дипломатичних подій, значну частину того, що виглядає як сигналізація, краще розуміти як «опортуністичне обґрунтування».
Заплановані навчання поспіхом або заднім числом подаються як реакція на зовнішні події, забезпечуючи політичне прикриття, а не справжній причинний зв’язок. У міру того як китайські військові операції довкола Тайваню ставали рутинними, сигнальна функція відходила на другий план порівняно з навчаннями, тестуванням і звиканням до постійної присутності.
Попередні роки чітко ілюструють цю зміну. У 2020–2022 роках китайська військова активність була більш епізодичною і її легше було пов’язати з окремими подіями.
У 2023 і 2024 роках ці зв’язки послабилися, оскільки перетини серединної лінії, операції на східному фланзі та спільні навчання стали стандартною практикою. До 2025 року система, схоже, значною мірою відокремилася від зовнішніх календарів.
Китайська армія готується до сценаріїв за власними правилами, а не тактично реагує на кожен політичний розвиток по обидва боки Тайванської протоки.
Аналітичний висновок тут має суттєве значення. Спроби приписати щоденну китайську військову активність конкретним світовим подіям ризикують перетворитися на надінтерпретацію та підтверджувальне упередження. Хоча політичний контекст і далі має значення на периферії, у 2025 році домінантними чинниками були внутрішні: рівень готовності сил, цикли навчань, природні умови й інституційні графіки.
Пекіну не потрібен привід, щоб діяти довкола Тайваню, і дедалі частіше він навіть не намагається надати переконливе пояснення.
Коротко кажучи, військовий примус довкола Тайваню у 2025 році відображав підготовку, а не провокацію. Відсутність чітких причинно-наслідкових зв’язків — це не провал аналізу. Це і є головний висновок.
