Орден в оренду
Примітка редакції. Ми змушені опублікувати текст про позбавлення українського президента польської державної нагороди. Бо цей текст — із хорошим побажанням від автора.
Президент України відправив назад до Польщі орден Білого Орла, якого його позбавив польський президент Кароль Навроцький. Усе вже сталось. А тепер поговорімо, що це було і які висновки із цього зробити.
На такий крок польський президент пішов після того, як в Україні перейменували один зі своїх підрозділів на честь УПА. Що особливо неприємно — пан Навроцький також заявив, що Польща не допустить вступу у ЄС «тих, хто не розуміє необхідності відмовитись від культу тоталітаризму та насильства».
Можна довго сперечатись, що у Польщі теж є підрозділи на честь Армії крайової. Так ми заліземо у спіраль конфлікту, яка залежно від обставин або змусить нас витратити купу часу без жодної сатисфакції, або відправить якусь зі сторін конфлікту до лікарні (відділ травматології).
Як на мене, тут краще розглядати саму основу проблеми. Це точно не про перейменування підрозділів. За цими сра… обговореннями легко забути, що державна нагорода — не особистий подарунок політика, який причепив її комусь на піджак. І що її вручає державний інститут в обличчі посадовця, який тимчасово його очолює.
Зміна влади не повинна автоматично означати перегляд усіх рішень попередника. Коли новий керівник відкликає нагороду лише тому, що її вручив його політичний опонент, він порушує принцип безперервності держави.
Держава не починає відлік своєї історії заново після кожних виборів. Новий уряд успадковує відповідальність за чинні акти попередньої влади. Ми тільки йдемо в Євросоюз, але вже не раз це чули. Тож мені якось дивно усвідомлювати, що деякі політики в ЄС не чули про це взагалі.
Подібні рішення підривають правову визначеність. Людина, яка отримала офіційне державне визнання, має право розраховувати, що воно не буде скасоване через зміну політичної кон’юнктури. Інакше будь-яка нагорода, гарантія або обіцянка перетворюється на тимчасовий жест, чинний до наступної зміни адміністрації.
Наша ситуація надзвичайно серйозна, оскільки відкликану польським президентом нагороду отримав громадянин держави, яка веде війну, а країна, що її вручила, офіційно є союзником. Це не оцінка особистих заслуг.
Один президент, який ніколи не був в окопі, відзначав український народ через його тимчасового представника — іншого президента, який теж ніколи не був в окопі. Бо в окопі тим часом сиділа величезна кількість представників українського народу.
Якщо війна у сусіда триває й обставини нагородження сусіда жодним чином не змінилися (тобто він не вчинив нічого, що дискредитує відзнаку), її відкликання виглядає як відмова від слова, даного державою, заради свого власного слова.
Формально карають одну людину. Однак політичний сигнал отримує вся країна-союзник. Їй демонструють, що підтримка залежить не від стратегічних зобов’язань, а від особистих симпатій нового керівника.
Постає питання союзницької надійності. Союзник має розуміти, що рішення держави зберігають силу після виборів (на відміну від його особистих побажань, якщо він ці вибори програє). Якщо нагороди, символи підтримки та офіційні оцінки можна скасувати через ворожнечу з попередником, виникає закономірне питання: чи не будуть так само переглянуті домовленості, допомога, гарантії безпеки та інші зобов’язання?
Абсолютно недоречна ситуація. Ми через учинок однієї людини говоримо про репутацію цілої держави. Союзницької, поміж усім.
Крім того, це є використанням іноземного союзника у внутрішній політичній боротьбі. Нагороджений стає заручником конфлікту, до якого може не мати жодного стосунку. Політик переносить свою неприязнь до попередника на людину з країни, яка продовжує воювати, щодня зазнавати втрат і покладатися на підтримку інших.
Звичайно, державна нагорода не є недоторканною назавжди. Її можна відкликати, якщо вона була отримана обманом. Чи якщо нагороджений згодом учинив тяжкий злочин, перейшов на бік ворога або своїми діями очевидно дискредитував відзнаку. Проте тоді підставою є поведінка нагородженого, встановлені факти й передбачена законом процедура.
Тут я бачу, що інцидент стався без жодного змістовного факту, достатнього для подібних дій. Просто хтось сказав: «Хочу зробити ось так», — і зробив «ось так» від імені цілої держави.
Держава, яка легко відмовляється від учорашніх рішень через особисту ворожнечу нового керівника, демонструє слабкість власних інститутів. Вона показує, що її офіційне визнання діє не доти, доки зберігаються заслуги. Лише до тих пір, доки при владі перебуває конкретна політична команда.
Євроінтеграція України триває дуже давно, з перемінним успіхом. Історія з відкликанням польської державної нагороди не повинна збити нас із цього шляху. Вона лише показує нам, що інколи навіть у спільноті благородних джентльменів через помилку виборця з’являється людина, яка цієї спільноти не гідна та не варта.
Будь ласка, не розчаровуйтесь у Європі. Вона насправді набагато краща, просто також не позбавлена людського фактору. Як і будь-що, де є люди.