Батьки та діти (та дрони)
Я хочу, щоб мій син умів керувати дроном. І я вже взявся за це питання. Не буду розповідати, де працюю або чим займаюся, але для мене це важливо. Не проста забаганка, а справа принципу.
Якби переді мною поставили вибір — навчити себе, здорового мужика, чи дитину, — обрав би навчити сина. Я вже пожив своє, бачив різне. І, як не крути, війни припали саме на мою зрілість. У нього не буде такого досвіду. Однак я не хочу, щоб він здобував цей досвід через наші ж сучасні помилки: паніку, неготовність, розгубленість.
Тож дрони — це не просто хобі, це про виживання. Звісно, я й сам опановую цю справу. Але наголосити хочу саме на важливості навчання дітей. Ми не знаємо, які війни чи кризи випадуть на їхні долі. Може, й жодних. Проте я точно знаю: що б не сталося, наші діти не мають переживати той стан, коли світ навколо валиться, а ти посередині стоїш і хапаєш ротом повітря. Навіть не знаєш, за що хапатися.
Моя мета — дати «маленькому собі» ті навички, які вбережуть його від досвіду за моєю ціною. І дрони тут навів як приклад зовсім не випадково. Піхотинцем мого сина завжди встигне зробити хороший навчальний центр — такий, як у Романа Доника чи в окремих родах військ, а не якась «Десна» з її фарш-конвеєром.
Стати піхотинцем він завжди встигне. Але технології — це те, що треба опановувати вже зараз, до всяких пригод. Спочатку ви працюєте на них, а потім ці вміння працюють на вас. Те, заради чого колись була задумана вища освіта.
Технології змінюються щороку. Звісно, за десять років ті ж дрони можуть стати зовсім іншими. Однак якщо ви не були готові до жодного повороту цих технологій, це виключно ваша проблема. Передавати проблему дітям чи поліпшити життя хоча б їм — вибір за вами. Щодо другого, то починати треба сьогодні.
В армії може не вистачати дронів, як і всього іншого. Але від того, чи будуть там хоч трохи підготовлені кадри, залежить дуже багато. І я хочу, щоб мій син, якщо доведеться, був одним із таких кадрів. Краще так, ніж загинути сліпою, хай навіть святою овечкою.
Повертаючись до батьківства, скажу: всім нам казали, що дітей треба вчити, вкладаючи кошти в їхню освіту. Всі це знають, просто не всі роблять. Але в чому моя проблема? Якщо настане біда, моєму синові не допоможе Сорбонна. Гарвард не врятує його дівчину чи дітей — моїх майбутніх онуків. Стенфорд не навчить зустрічати війну не як кошмар, а як виклик. Це зроблять інші навички. Тому вони важливіші за Стенфорд.
Технології бувають різні. Хтось суне дитині смартфон із YouTube, щоб та не заважала, і називає це «розвитком». Хтось дає пульт від дрона (згодом) чи записує на курси. Перший варіант — це деградація, причому не лише дитини, а й батьків. Другий — це інвестиція. І знаєте що? Коли ти мотивуєш дитину захопитися чимось корисним, то й сам починаєш розвиватися.
Мені вже за сорок. Життя добряче поганяло, і все одно для мене навчання разом із сином — це як повернення в дитинство, тільки із сенсом. Не розвага, реальний вклад у майбутнє.
Уявіть, скільки європейських країн зараз ламають голови, де брати хороших операторів безпілотників. Виробляти дрони — це половина справи. Без людей, які вміють ними керувати, це просто уламки пластика та залізяки. І ось тут ми, українці, можемо бути попереду. Але не тому, що в нас якісь суперкурси чи державні програми — їх, на жаль, бракує. А тому, що є батьки, які думають про майбутнє своїх дітей.
Мій син буде одним із тих, хто зустріне свій виклик уже підготовленим. Не мрію про його військову кар’єру. Лише хочу, щоб він не шкодував про ті заняття, на які я свідомо витратив не лише свій, а й його час.
Тим, хто думає, що «ще рано» або «це не для дітей», скажу одне: війна не питає, чи ти готовий. Вона приходить і забирає тих, хто не встиг. Нам потрібно вижити. Нам потрібно вміти керувати власним життям, де інколи трапляються ось такі неприємні речі. Тобто це не тільки про знання, а й про роботу над собою. Чого вартий твій дронщик, якщо при всіх навичках він злякається та демаскує себе? Труни?
Вчіть дітей, учіть близьких, і самі навчитесь разом. Це не просто технології. Це квиток у майбутнє, де ми вже не овечки, а повноцінні гравці.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!