Китайські «очі», іранський «кулак». Які ще супутники?
Примітка редакції. Чому Іран не сперечається із Трампом, посилаючись на знімки з місць обстрілів? Бо це не його знімки.
США мають два шари розгалуженої архітектури (РА). Це Proliferated Warfighter Space Architecture, тобто, PWSA від Агентства космічного розвитку, та продукт Національного розвідувального управління — NRO.
Перший має понад 200 супутників LEO. Він формує мережу для високошвидкісної передачі даних. Другий складається з понад 200 LEO для роботи ISR. Деталі неясні. Оскільки фокус зараз на Китаї та Ірані, ці шари не розглядаються детально.
Орбітальним пристроям присвоюють унікальні ідентифікатори — COSPAR і NORAD. Сателіти можна відстежувати в реальному часі за назвою або ID. Але розташування більшості з тих, що належать NRO, приховане. Тож США додають китайські супутники, включно з ISR, у бази з NORAD і COSPAR ID.
Китай маскує призначення своїх сателітів. Наприклад, Yaogan — це «дистанційне зондування», а Shijian — «практика». Іранським апаратам присвоюється NORAD ID, але вони можуть позначатися в базах без деталей: умовно кажучи, якийсь «OBJECT__». Імовірно, таке рішення було прийнято, аби блокувати публічне відстеження супутників.
Ситуація із супутниками в Ірані така. Noor-3 був запущений менше ніж рік тому, але в Noor-2 майже вичерпано ресурс. Науковий союз має свою базу орбітальних апаратів, де ідентифіковано деякі сателіти NRO. Підсумки і технічні характеристики засекречені. Визначення класу, кількості, функцій і місця розташування супутників є складним.
Сімейство Yaogan налічує приблизно 16 моделей LEO й одну GEO. Це військові пристрої, що заслуговують окремого дослідження. Майже 80 одиниць є операційними — десь 50% мають корисне навантаження для морської ELINT. Більшість морських Yaogan, імовірно, розміщені над Індо-Тихоокеанським регіоном.
Мережа з морською ELINT покриває Перську затоку разом із «сузір’ям» Yaogan SAR і «сузір’ям» Yaogan-30 SIGINT.
Jilin-1 (понад 100 одиниць загалом) — комерційний продукт, але деталізована оптична зйомка надає йому подвійного призначення. Досі не ідентифіковано моделі на кшталт Beijing-3 (приблизно 3 одиниці, для деталізованої зйомки), Hainan-1/Zhongzi (приблизно 6 одиниць, для морського спостереження) і Shijian-20 — це вже для найсучаснішого SIGINT.
Наша мета — не стільки проаналізувати характеристики, скільки загалом визначити класи і кількість супутників, які, вірогідно, підтримують Іран. Китай спрямовує більшість сателітів на покриття Індо-Тихоокеанського регіону, але має резервні можливості (20–30%) для переналаштування. Апарати в орбітальному слоті 80°E–110°E покривають Близький Схід.
Інтеграція іранських військових систем із китайськими системами ISR почалася щонайменше десять років тому. Показовою є переорієнтація Ірану на навігаційну систему BeiDou — альтернативу GPS, контрольовану США. Цей процес розпочався ще 2015 року.
Оглядачі захоплено заявляли, що Іран «відмовився» від GPS на користь BeiDou під час Дванадцятиденної війни. Але формування технологічної архітектури було необхідне для такої переорієнтації. Іран створив наземні станції у 2015–2018 роках. До 2020-го він уже мав BeiDou-2, а після того — BeiDou-3. Переорієнтацію завершили лише торік.
Китай і Іран не визнають співпраці у сфері ISR. Обидві сторони обмежуються розмитими заявами про «технічне співробітництво» тощо. Але існують логічні способи встановити схему «очі й кулаки».
Noor-2 наближається до вичерпання свого ресурсу, залишаючи Noor-3 єдиним активним військовим супутником. Орбітальні траєкторії Khayyam і Pars-1 демонструють низьке покриття Близького Сходу. Обидва перебувають на сонячно-синхронній орбіті з нахилом 97,4° і 97,5°, відповідно, здійснюючи денну зйомку цих районів у фіксований час щодня.
Це від 2 до 3 проходжень на день для одного супутника. Тобто десь 10 хвилин на один прохід. Цього явно недостатньо. Іран потребує постійного покриття. І не лише під час війни, а щодня. Цього, вочевидь, його орбітальні сателіти забезпечити не можуть.
Іран не має GEO SIGINT, якісної оптики, IR, точних засобів геолокації, картографування рельєфу, передового SAR, мультиспектральних і гіперспектральних технологій, розподіленої архітектури. Тобто цілих «сузір’їв» LEO, що і надають багатошарове покриття без додаткових шансів для жертви.
Покриття, необхідне Ірану під час Дванадцятиденної війни, міг забезпечити лише Китай. Росія, окрім власних відволікаючих факторів, не має розподіленої архітектури і накопичила зовсім небагато LEO для спільного використання.
Вважається, що Khayyam здійснює зйомку території України для Росії. Переналаштування китайської мережі LEO свідчать, що супутники НВАК є «очима і вухами» Ірану.
Малоймовірно, що іранські ISR-дрони проникали в ізраїльський повітряний простір під час війни або що іранські радарні системи самостійно знаходили динамічні цілі. Не забувайте, ваша довоєнна розвідка практично неактуальна після першого ж переміщення техніки.
Проте іранські ракети знаходили в Ізраїлі вже переміщені цілі та влучали доволі точно. Ми бачили, як техніка ізраїльської армії регулярно була розбита. Це можливо лише завдяки отриманню даних у режимі реального часу і точній геолокації.
Запуски Іраном або Єменом однієї чи двох балістичних ракет були спрямовані на те, щоб змусити ППО активувати радари. І вже це дало змогу ELINT виконати алгоритм «знайти й прицілитись» (find and fix). Ємен, якого Ізраїль висміював за «промахи», безсумнівно, допоміг КВІР і НВАК «змалювати» багатошарову систему ППО Ізраїлю. Як наземну, так і морську. І, власне, піймати електронний слід.
Є думка, що зовнішня політика Ірану змінюється в режимі реального часу, тобто Іран зближується з Китаєм. Можливо, це дійсно так для «реформістів» і частини іранського суспільства, яке отримало ляпас під час Дванадцятиденної війни: США є ненадійним переговорником і Іран ніколи не отримає економічних вигод від Заходу, прихильного до Ізраїлю.
Реалісти Ірану були розумніші. Вони знали, що економічна і військова інтеграція з Китаєм необхідна для процвітання і виживання не лише як Ісламської Республіки, а й як держави в умовах планів США та Ізраїлю щодо розчленування Ірану.
Примітка перекладача. Цікаво, коли Джиммі Картер побоявся робити в Ірані контрреволюцію — це теж було планом щодо розчленування?
Пекін був стійким союзником Тегерана ще з часів ірано-іракської війни 1980–1988 років — на відміну від СРСР (і згодом Росії). Москва підтримала Саддама, відмовилася від контракту на С-300 і не поставила літаки Су-35, які Ірану конче необхідні.
Кремль бачить прихильників Ізраїлю в самій Росії та мільйон росіян у Ізраїлі. У Китаю немає єврейського населення чи лобі, здатних блокувати економічну і військову співпрацю. Крім того, Китай просуває власні стратегічні інтереси — і якраз Іран є їх невід’ємною частиною.
«Китайсько-іранська 25-річна угода про співпрацю» від 2021 року є аспектом відносин між Пекіном і Тегераном, але точно не визначає їх. Зі стратегічної точки зору Пекіна, Іран є найважливішим інструментом для витіснення військово-політичного впливу США на Близькому Сході і для просування амбіцій Китаю.
Ці плани націлені на контроль військового впливу, торгівлі, транспортної та енергетичної безпеки. Китай використовує Іран для виснаження або витіснення сил CENTCOM, працюючи над цим без жодної жертви з боку НВАК.
Морські маршрути є критично важливими для Китаю. Пекін знає, що морські шляхи можуть бути заблоковані, але сухопутні маршрути, недоступні для Збройних сил США, гарантують надійне сполучення. Іран є метафоричним «мостом» Китаю до Близького Сходу і Перської затоки. Звідси центральна роль Ірану в ініціативі «Пояс і шлях».
Тож зміна режиму в Ірані паралізувала б цю ініціативу і розірвала би блок Іран–Росія–Китай. Відтак, Тегеран змушує США відволікатися на Близький Схід, зменшуючи тиск на Пекін в Індо-Тихоокеанському регіоні. Росія і Іран виснажують американські військові запаси. Китай тестує військові технології через Іран і отримує військову та технічну розвідку щодо можливостей США.
Під час Дванадцятиденної війни НВАК одержала — через супутники, два кораблі ELINT типу 815A в Перській затоці й іранську розвідку — дані про американські системи ППО. Щоразу, коли радари AEGIS або THAAD активуються, орбітальні сателіти і кораблі ELINT НВАК збирають масиви даних.
Китай отримав об’єктивні дані про роботу американської ППО — радарні сигнатури, характеристики перехоплювачів, стійкість мереж. Це дає можливість НВАК іще до початку ймовірних бойових дій адаптувати свою доктрину, налаштувати засоби РЕБ, ракети та боєголовки.
З огляду на обмеження обсягу, тут наведено лише окремі переваги для Китаю і Ірану від обміну розвідданими. США підозрюють роль Китаю. Але Тегеран, допомагаючи Пекіну зберігати «правдоподібне заперечення», не афішує цей пакт про співпрацю.
Коли Іран ударив по аль-Удейду, Трамп заявив, що одинадцять із дванадцяти ракет було перехоплено, а одна завдала незначних пошкоджень. Тегеран не спростував його слова публікацією знімків. Проте через кілька тижнів комерційні супутникові світлини з’явилися в інтернеті, показавши точні влучання і значні руйнування.
Нещодавно з’явилися відкриті знімки 2024 року, що демонструють точність завданих ударів в Ізраїлі. Якби Іран опублікував китайські світлини, він фактично довів би участь Пекіна, надавши західним аналітикам підказки щодо характеристик або можливостей китайських супутників ISR.
Саме тому Тегеран терпить образи Трампа, водночас поступово виснажуючи військову потугу США на Близькому Сході. І він робить це за допомогою ISR і технічної підтримки Китаю.