Мир в Україні: чому не вийшло
Минуло майже три місяці відтоді, як президент США запустив масштабну ініціативу, спрямовану на припинення війни в Україні. Дипломатичні перемовини поки що не принесли вагомих результатів.
В особі президента Росії Дональд Трамп зіткнувся з хитрим і досвідченим противником. Путін хоче скористатися нетерпінням американського лідера щодо війни, щоб той змусив Україну підписати невигідну угоду. Таку, яка віддасть Росії те, що вона не змогла здобути силою на полі бою.
Немає підстав вважати, що президент США погодиться на список вимог Володимира Путіна. Насправді, він уже не раз висловлював розчарування щодо відсутності прогресу в переговорах. І навіть погрожував вийти з них, оскільки Росія продовжує просуватися в затяжній війні на виснаження.
Серед усіх пропозицій та погроз, перегляд останньої реальної спроби завершити цю війну переговорами може допомогти. 2024 року в журналі Foreign Affairs ми детально досліджували історію переговорів, які розпочалися в перші тижні війни і до кінця березня 2022 року привели до так званого Стамбульського комюніке.
Основна домовленість у цьому документі передбачала, що Україна прийме постійний нейтралітет, відмовившись від можливого членства в НАТО, в обмін на надійні гарантії безпеки. Сторонам не вдалося завершити угоду в наступні місяці. І війна триває вже четвертий рік.
Оскільки переговори знову розпочалися після трирічної перерви, зараз слушний час переглянути уроки Стамбула. Хоча б оцінити, що можна почерпнути з того процесу для нинішньої дипломатичної ініціативи.
Звісно, за цей час багато що змінилося. Тож сам Стамбульський рамковий документ навряд чи стане відправною точкою для переговорів. Але та спроба пропонує ширші уроки, які можуть бути корисними. Так чи інакше, головним імперативом для обох сторін у будь-якій угоді стане гарантування їхньої довгострокової безпеки.
Усі сторони, чиї інтереси можуть бути зачеплені, повинні бути за столом переговорів. Якщо їх немає, це підірве будь-які угоди.
Небажання Заходу надавати Україні гарантії безпеки було основною перешкодою для досягнення врегулювання. Воно залишається перепоною і зараз. Оптимізм однієї зі сторін щодо своїх перспектив на полі бою також може зменшити її інтерес до укладення угоди.
І нарешті, рутинна механіка припинення вогню. Вона не менш важлива, ніж високі політичні домовленості стосовно повоєнного порядку. Обидва аспекти треба опрацювати водночас, якщо сторони сподіваються зупинити виснажливу війну.
Жодна міцна мирна угода не буде можлива, якщо вона не врахує довгострокові страхи України та Росії щодо одне одного. Як і в Стамбулі 2022-го, обидві сторони й досі віддають пріоритет цим питанням національної безпеки. Інші питання — такі як статус спірних територій, скасування санкцій проти Росії та фінансування повоєнної економічної реконструкції України — важливі, але фундаментально другорядні.
Тоді у Стамбулі обидві країни віддавали перевагу розв’язанню питань повоєнної безпеки над усім іншим. Кремль наполягав, щоб Україна відмовилася від членства в НАТО, ніколи не розміщувала іноземні війська та не проводила військові навчання за участю іноземних сил на своїй території. Також він вимагав від України обмежень на розмір і структуру її армії.
Київ, зі свого боку, не хотів обмежень на свої збройні сили. Його позиція більше стосувалась отримання гарантій безпеки від західних партнерів — і визнання Кремлем того, що ці держави прийдуть на захист України, щойно Москва знову перейде в атаку.
Ці занепокоєння залишаються ключовим питанням і сьогодні. Українці бояться, що без здатності захистити себе та без гарантій від західних держав угода лише відкриває шлях до наступного російського вторгнення. Росіяни вважають, добре озброєна Україна спробує повернути ті свої території, які Москва все ще контролює.
Кремль також турбує перспектива, хай навіть малоймовірна, можливого членства України в НАТО та безпекові наслідки такого розвитку подій. Хоча адміністрація Трампа виключає членство, це мало заспокоює Москву. Все-таки, майбутня адміністрація в США може й змінити цей курс.
Фокус на гарантуванні безпеки після війни впливає на поведінку та переговорні позиції обох сторін. Поточні перемови повинні враховувати ці сприйняття загроз.
Наразі інші питання, зокрема питання територіального контролю та визнання незаконних анексій Росії, здаються головними. Наприклад, Вашингтон буцімто пропонував «де-юре визнання» Криму як частини Росії та «де-факто визнання» інших окупованих Росією територій. Але фокус на території відволікає від головного безпекового питання.
Річ у тім, що РФ чудово обходилася без формального визнання будь-якою країною своєї окупації Криму. Так було ще з моменту анексії в березні 2014-го. Вона може існувати без такого визнання й надалі. І немає потреби оголошувати «де-факто визнання» інших територій, оскільки визнання є юридичним актом. Або воно де-юре, або його немає.
Незалежно від того, як інші держави розглядають ці претензії, ані Росія, ані Україна не поступляться землями, які зараз контролюють. Саме реалії війни, а не переговорного столу, визначатимуть територіальний контроль. Кремль не проти легітимізувати свої завоювання. Українці, безумовно, були б раді повернути території, втрачені внаслідок агресії Росії.
Однак Стамбул засвідчив, що статус окупованих Росією територій в Україні не буде елементом переговорів, як це іноді здається. Тоді сторони навмисно обходили питання кордонів. Хоча це питання важливе, воно було і буде другорядним порівняно з ключовими безпековими проблемами.
Успішні переговори повинні включати всіх відповідних учасників. Якщо інтереси певної держави зачеплені в певних аспектах, ця держава повинна бути за столом перемов із самого початку процесу. Прихильники Києва часто наполягають, що Україну не можна відсторонити від будь-якого дипломатичного розв’язання конфлікту. Вони повторюють гасло «Нічого про Україну без України».
От тільки Стамбул продемонстрував, що це гасло не є винятковим для України. Тоді переговори в Стамбулі виключили великі західні держави — США, Британію, Німеччину та інші — навіть коли Росія та Україна обговорювали питання, що стосувалися цих держав і їхніх зобов’язань.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!