Наш бразилець «Вілао»
Примітка редакції. А сьогодні у вашій стрічці бразилець, який працював у Франції та приїхав воювати до України. Гарненько його розпитали (не показуйте депутатам).
Як каже наш сьогоднішній герой, який ще донедавна крутив колеса в автівках — ми будуємо стіну, яка має бути неприступною. Звучить надто добре і водночас лаконічно, щоб із цим формулюванням якось сперечатися.
До цієї війни 30-річний Вілао ніколи не мав стосунку до армії. Він працював механіком паливних насосів у рідній Бразилії. Згодом поміняв фах і переїхав до Франції, де опанував роль будівельника. Але, стежачи за новинами про російське вторгнення в Україну, бразилець вирішив ризикнути.
Тож він приїхав допомагати тим, хто не може захистити себе. Далі була нова сторінка життя, про яку іноземець зовсім не шкодує.
Одразу проговоримо важливе. Зараз «Вілао» проходить службу у складі 159 ОМБр. І з огляду на вже наявний бойовий досвід він не боїться прямо сказати про пройдений шлях. Бо запитання, як не крути, у більшості людей до військових іноземців плюс-мінус однакові.
Як людина без військового досвіду проходить шлях від цивільного до солдата? Чому побратими стали для нього родиною? І до чого варто готуватися майбутнім добровольцям? Про це ми й спілкувалися з Вілао.
Перебуваючи на безпечній відстані від українського фронту, бразилець уперше побачив зафіксовані звірства, які росіяни чинили ще на початку повномасштабного вторгнення. Тоді, усвідомивши все побачене, Вілао зрозумів: у нього не вийде просто так залишатися осторонь.
«Я ніколи не погоджувався з тим, що відбувалося. Навіть не думав прийняти цю ситуацію такою, якою вона була, знаючи: я здоровий, у відповідному віці й маю можливість допомогти. Це і стало моєю найбільшою мотивацією. Хтось має допомогти тим, хто не має можливості захистити себе», — згадує він свої перші кроки до війська.
Якщо з фахом визначитися було легко, то з підрозділом — уже не так однозначно. Програми рекрутингу є в багатьох військових частинах. Тож Вілао з певних причин довірився 159 ОМБр, і зараз не шкодує.
За його словами, зараз бригада докладає максимум зусиль, щоб налагодити з іноземними військовослужбовцями якісну комунікацію. Ще бразильський екс-механік додає: такий підхід полегшує понад 70% того, що доводиться робити на фронті.
Відповідаючи на запитання про вибір бригади, він не приховує: вирішальним фактором було ставлення до свого особового складу.
«Тут класно. Завжди хтось дбає про добробут солдата під час тренувань. Нам допомагають адаптуватися до колективу й досягти необхідного рівня підготовки, навіть якщо ти раніше ніколи не мав стосунку до військової справи», — порівнює Вілао ставлення з власним життєвим шляхом.
Про своїх побратимів Вілао говорить доволі теплим тоном. Каже, що підтримує кожного з них, і завдяки цій довірі вони завжди чудово ладнають. Хіба може бути інакше, коли ви маєте єдину спільну мету?
«Я прийшов сюди з чітким розумінням — якщо буде потрібно, віддам за них (побратимів — ред.) своє життя. І знаю, що вони так само готові віддати своє за мене», — підкреслює доброволець.
Хоча, звісно, від людського фактору нікуди не подінешся.
«Звісно, трапляються якісь жарти, або дрібні суперечки. Але що тут такого? Це ж властиво всім людям. Зате ми вважаємо один одного братами. Коли одному щось потрібно, інший простягає руку допомоги. З цих рук ми й будуємо стіну, яка, дай Боже, буде неприступною», — посміхається Вілао.
Відтоді як бразильський доброволець вперше кинув свій баул на території України, він постійно перебуває у стані тренувань. Зараз це самовдосконалення на війні та бойове злагодження. А тоді він пройшов підготовку в бригаді, перед цим відбув ще два місяці БЗВП.
«Чесно? Вважаю цю підготовку однією з найбільш повних навчальних програм, які сам коли-небудь бачив. А зараз, бачите, також беру в ній участь. Це тренування справді формує вас як солдата, а також дає базові навички бойового медика: ви вчитеся рятувати свого товариша, опановувати страх. І головне — долати психологічні бар’єри, стрес і наслідки травм», — пояснює іноземець.
Тож розривати стосунки з українським військом Вілао планів не має. Принаймні, поки що. Та хіба не важливо підкреслити це в той час, коли попри українські наступальні дії багатьом публічним особам хочеться розповідати про армію виключно погані речі?
«Я вважаю, що навчання тут стало основою того, ким я є сьогодні», — додає він, замислившись. — «Я вважаю людей, з якими живу й служу, тобто товаришів по бригаді, своєю родиною. Зв’язки, які ми створюємо з часом, стають надзвичайно міцними».
Наостанок ми не могли оминути власне звичне запитання. Що порадить бразилець усім майбутнім добровольцям, які ще не мають його досвіду й витримки? Відповідь дещо прогнозована: якнайкраще підготуватися.
«Фізична підготовка — це ж не лише про вашу силу. Потрібно також багато зусиль докласти до кардіотренування, бо саме це знадобиться вам найбільше. Ваші “двигуни” тут — це ваші ноги. Не розраховуйте, що у вас завжди буде броньований транспорт і що ви завжди зможете пересуватися лише на ньому. Саме ваші ноги допоможуть вам повернутися живими», — додає реалізму Вілао.
«Тож тренуйтеся, зміцнюйтеся, готуйтеся. Бо, як я вже сказав, це не гра і не жарт, і воювати вам точно не буде легко».
Дізнатися більше про іноземних добровольців у лавах Збройних Сил України та приєднатися до них можна на офіційному сайті.
Дізнатися більше про 159-ту окрему механізовану бригаду Збройних сил України та приєднатися до неї можна на офіційному сайті.