Падіння Демпартії. Як так вийшло?
Примітка редакції. Політика змінюється не виборами, вони лише ставлять крапку. Що відбувається у США? Хто з демократів уже зрозумів ситуацію, а хто — Ґевін Ньюсом? Ось гарний переклад, за який ми вдячні Богдану Мельнику.
Пишучи про племінника Наполеона, Карл Маркс видав одну з найвідоміших своїх фраз: «Гегель казав, усі історичні персони з’являються двічі. Він забув додати — вперше як трагедія, а вдруге як фарс».
Останнім часом я багато думаю про ці слова. Дедалі очевидніше, якою буде відповідь демократів на повернення Трампа. Уперше, коли він здобув посаду, реакція на це стала трагедією. Були масові протести. Без кінця лунали вимоги. Переважало очікування, що його адміністрація завалиться під вагою власних суперечностей.
Коли все це виявилося хибним, прогресивні політики відповіли тим, що прийняли більш нову та радикальну політичну ідеологію. З кожним роком першої адміністрації Трампа «спротив» дедалі більше означав «woke». Для багатьох лівих його здатність вигравати здавалася підтвердженням найгіршого можливого тлумачення їхньої країни.
Мовляв, хто ж заперечить те, що Америка — глибоко расистська держава, зіпсована в самій своїй природі, коли в Білому домі сидить такий демагог?
Зловісний вплив Трампа завадив поміркованим лівим стримати власних екстремістів. Як багато хто з них визнавав, у найбільш радикальних теоріях, що поширювалися серед прогресивних спільнот, вистачало проблем. Включно із cancel culture, яка руйнувала життя багатьох невинних людей і робила ключові інституції неспроможними діяти.
Та чи не був обов’язок кожної «правильно мислячої» людини — зосередитися насамперед на загрозі, яку становить Трамп? І чи не звинуватять їх у грі на його боці, якщо вони проігнорують цей, здавалося б, стратегічний наказ?
Серія збігів допомогла зробити так, щоб трагедія лівої відповіді на перший прихід Трампа не забезпечила йому другого поспіль терміну. Джо Байден був надто старим, щоб уписатися в нібито новий настрій партії. Отже, був менш заплямованим цими «новими» ідеями ідентичності, що виділяло його серед конкурентів. Тож він несподівано здобув номінацію.
COVID породив широке невдоволення урядами в усьому світі та виставив напоказ управлінську слабкість Трампа. Більше завдяки везінню, ніж завбачливій стратегії, демократи перемогли на виборах 2020 року.
Трагічні наслідки обіймів «woke-ідеології» демократами тоді відклалися, але нікуди не зникли. Це одна з причин, чому вони не змогли вибудувати проти Трампа широку більшість, щоб змусити Республіканську партію йти до більш поміркованих позицій. Це якщо Демпартія хотіла залишатися конкурентною.
Ось причина помилок адміністрації Байдена на кшталт південного кордону, а також ширшої втрати довіри до ключових суспільних інституцій — університетів і мейнстримних медіа. Із цими помилками Демократична партія вже міцно асоціюється в уяві виборців.
Це частково пояснює, чому так багато виборців із робітничого класу, особливо з тих меншин, які нібито були «в кишені» демократів, покинули коаліцію. Ще й допомогли Трампу здобути другий президентський термін.
Коли той переобрався, постало очевидне питання: як демократи відреагують на його нову адміністрацію? Вони вже засвоїли уроки з помилок першого строку, чи знову наступають на ті самі граблі?
Оптимісти твердили, що демократи неодмінно скоригують курс. Адже змінились настрої. Екзит-поли однозначно показали токсичність позицій партії щодо культурних питань. Дехто з посадовців навіть обережно почав відходити від «партійної лінії» щодо окремих тем.
Песимісти, серед яких був і я, застерігали: ідеологічна одержимість специфічним розумінням ідентичності у прогресивних колах так міцно вкоренилася, що й надалі формуватиме їх поведінку. Навіть якщо окремі обрані посадовці спробують підкрутити курс на декількох болючих питаннях, базова рамка партії навряд чи зміниться.
Ще рано підбивати підсумки. Минуло лише десять місяців із чотирьох років. Адміністрація Трампа радикалізується щодня. У міру цього і влада, і опозиція будуть глибоко трансформовані наступними роками. Але наразі я б сказав, що песимісти загалом виявилися правими. Нехай і з іронічним підтекстом.
Звичка пом’якшувати позиції на культурних темах здебільшого згасає. Вкрай мало свідчень, що Демократична партія вчиться говорити інакше. Навіть якщо віра в найбільш екстремальні теми «woke» — на кшталт ідеї, що «ф’южн-кухня» є шкідливим «привласненням культури» — розвіялася, демократи тримаються тих самих практик і меседжів. Наприклад, Національний комітет Демократичної партії досі визнає держави на своїх засіданнях.
Найкращий опис нової стратегії — партія вирішила наслідувати Трампа стилістично, якщо не по суті.
Губернатором Каліфорнії є Ґевін Ньюсом. Ринки ставок вважають його фаворитом на номінацію демократів у 2028 році. І це також яскравий приклад.
Після торішніх виборів його першим рішенням став відхід до «поміркованості». Він почав обережно загравати з ключовими представниками трампістського табору. Запустив подкаст, серед перших гостей якого виявилися правий радіоведучий Майкл Севедж, колишній радник Трампа Стів Беннон і дуже популярний на той момент консерватор на ім’я Чарлі Кірк.
Ця стратегія привернула увагу. Та згодом вона спричинила потужний відкат від прогресивної бази. Ніколи не відстаючи від зміни вітру, Ньюсом швидко розвернувся і тут.
Замість поміркованості Ньюсом вирішив наслідувати стиль Трампа. Він почав відлунювати непристойну для посадовця манеру нападати у Twitter — постити повідомлення капсом, імітуючи характерну дикцію президента. Також він почав жорстко тролити опонентів у соцмережах у тому самому ж ключі, який свого часу підняв і Трампа.
Торік Ньюсом просував у Каліфорнії закон про ув’язнення за поширення відео-підробок реальних людей, згенерованих із допомогою ШІ. Тепер він сам публікує діпфейки про Джей Ді Венса та інших політичних опонентів.
Останній добір гостей у подкасті Ньюсома показовий: історик Гезер Кокс Річардсон, медійник Джордан Клеппер із The Daily Show, партійні важковаговики на кшталт сенатора-демократа від Коннектикуту Кріса Мерфі. А ще час у ефірі знайшовся для різких та відверто «вогнепальних» голосів — наприклад, конгресвумен від Техасу Джазмін Крокетт. Жодного сліду від тих, хто міг би роздратувати базу.
Примітка редакції. І жодного сліду від тих, хто привів би нових виборців.
Інакше кажучи, перший акт був трагедією, другий усе більше схожий на фарс. І не лише за Марксом.
Ньюсом ідеологічно неоднозначний. Як демократ із Каліфорнії, займав дуже прогресивні позиції. Водночас він належить до партійного істеблішменту. Рішення наслідувати стиль Трампа не обмежується одним полюсом ідеології: до цього вдаються і прогресисти (як згадана пані Крокетт), і відносно помірковані на кшталт губернатора Ілінойсу Пріцкера.
Візьмімо приклад екс-конгресвумен Абіґейл Спанберґер. Вона претендує на посаду губернатора Вірджинії. Раніше служила в ЦРУ. Стояла на позиціях поміркованих демократів — проти жорстких ковідних обмежень і акцій Defund the Police.
Далі буде.