Наш австралієць «Макс»
Примітка редакції. Етнічний українець повернувся ще 2021-го, лишився воювати та зараз рятує життя наших громадян. Кого ще розкрила ця війна?
«Макс» — австралієць українського походження. Він приїхав на батьківщину своїх предків на сімейний відпочинок у 2021 році. До цього працював медбратом у Австралії.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, він вирішив залишитися й використати свій медичний досвід, аби допомагати українським військовим. Сьогодні «Макс» — бойовий медик і керівник групи медеваку у складі 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка.
За роки служби він пройшов різні ділянки східного фронту, пережив утрати побратимів і не раз застосовував свої медичні навики, щоб рятувати життя. Його історія — передусім про рішення залишитися. А ще про адаптацію до війни та ту роботу, у якій кожна врятована людина має значення.
Його сім’я емігрувала з України до Австралії понад 20 років тому. «Макс» був іще дитиною. Фактично все своє свідоме життя він провів в Австралії. Однак, як він говорить, усіх завжди тягне до того місця, де їхнє коріння.
«Зрештою, мій шлях привів мене сюди», — пояснює наш австралієць.
У 2021 році він приїхав в Україну на відпочинок, зібравшись разом із усією родиною. Ця поїздка мала бути звичайною сімейною відпусткою до краю, з якого походить його рід. Але у 2022 році, коли «Макс» мав уже повертатися до Австралії, почалася повномасштабна війна.
«Це було шокуюче. Багато людей тікали з країни. Мало хто знав, що робити. Деякі з найхоробріших одразу вступили до лав Збройних сил. На жаль, багатьох із них уже немає серед живих», — згадує медик.
На той момент його родина перебувала у прифронтовому регіоні на сході України. Дороги були заблоковані, російські війська насувалися. Тож варіантів було небагато — або втікати, або залишатися. «Макс» усе ж обрав друге.
«Вирішив не сидіти склавши руки, а щось робити. Зробити свій внесок. Долучитися до боротьби, так би мовити, і протистояти росіянам найкращим чином, як тільки міг», — згадує він ті дні.
До цього австралієць ніколи не служив у війську. Коли він прийшов до центру комплектування, там одразу запитали його про освіту та професійний досвід.
«Я розповів, що маю вищу освіту, здобуту за кордоном. Що працював у медичній сфері. Вони були цим дуже зацікавлені. Тож мене призначили на медичну посаду, щоб я лікував поранених і проводив навчання для новобранців», — розповідає доброволець.
Утім, факт залишається фактом: для людини без військового досвіду перехід до реальної війни був дійсно різким.
«Раніше я бачив, як людей підстрелюють, убивають і кидають туди-сюди, лише у фільмах. А коли справа доходить до реального життя, ти на собі відчуваєш ударну хвилю від вибухів. І навколо ворог, який хоче тебе знищити», — описує власні враження «Макс».
Та поступово бойова реальність стала для нього звичною. Приблизно через місяць після вступу до війська австралієць уже значно впевненіше почувався в новому середовищі.
«Це було нелегке навчання. Допомогли гумор і кілька справді хороших друзів», — не приховує він.
Як ми вже писали, зараз «Макс» служить у 92-й ОШБр. Спочатку австралійський козак потрапив туди як бойовий медик, а зараз уже керує медичною евакуаційною групою. Втім, до 92-ї бригади він також дійшов не одразу. І сам підкреслює, що це бригада обрала його.
Знайомство з 92-ю ОШБр відбулося, коли «Макс» служив у іншому підрозділі. Туди приїхав рекрутер 92-ї й запитав про його освіту та фах. Коли Макс розповів про свій досвід, той здивовано відповів: «Що ти, в біса, тут робиш?».
Уже десь за тиждень доброволець був у своєму новому підрозділі. Ще за пару діб його разом із побратимами відправили в район Бахмута.
«Саме з того моменту почалася моя справжня подорож на передовій», — не приховує «Макс».
Зараз його бойовий досвід охоплює значну частину східного фронту — фактично всю Донецьку область, північ Харківської області та напрямок аж до Запоріжжя. За цей час медик побачив і те, що називає одним із найважчих уроків війни.
«Мабуть, це був найважливіший момент, який навчив мене смирення. Ти повертаєшся з бойового завдання, а побратима, з яким спав в одному наметі, який лежав на ліжку поруч, уже немає. Його одяг, його речі досі там. Але він уже не повернеться. Він загинув від поранення в голову», — згадує австралієць.
За час служби він утратив кількох друзів — за словами медика, таке точно вже ніколи не забудеш. Але у негативному сенсі.
Водночас саме медицина дає «Максу» можливість безпосередньо бачити результат своїх зусиль. Той досвід, який він здобув у цивільній медицині, став основою для роботи бойовим медиком. І до нього додався вже бойовий досвід, здобутий безпосередньо на війні.
Один із випадків особливо запам’ятався «Максу».
«У пораненого був напружений пневмоторакс. Стан, за якого повітря накопичується в грудній порожнині та починає тиснути на легені й серце. Без допомоги це може дуже швидко призвести до смерті. І у нас не було голки чи іншого необхідного засобу для декомпресії.
Тоді я помітив у своїй сумці вакуумну пов’язку й вирішив використати її. Я раніше не робив цього саме в такій ситуації, але принцип дії був подібним. І ця пов’язка спрацювала дуже добре. Той хлопець вижив», — пояснює, жестикулюючи, медик.
Для нього це один із прикладів того, як цивільний медичний досвід, отриманий задовго до війни, може врятувати життя вже на передовій.
«Саме тому я досі тут і продовжую працювати», — не приховує доброволець.
Дізнатися більше про іноземних добровольців у лавах Збройних сил України та приєднатися до них можна на офіційному сайті.
Дізнатися більше про 92-у окрему штурмову бригаду імені кошового отамана Івана Сірка та приєднатися до неї можна на офіційному сайті.