Погані хлопці, що змінили все. Патрік Кадделл. Частина І
Коли ми думаємо про політичні кампанії, у голові часто спливають картинки дебатів, промов і натовпів із плакатами. Однак за лаштунками таких речей завжди має стояти хтось із менш помітним лицем та дійсно стратегічним підходом. Так і народжуються перемоги.
Такі люди можуть бути дуже хорошими чи настільки ж поганими, або те й те водночас. Наше завдання — свідомо відмовитись від емоцій на їхню адресу. Нас має цікавити виключно той зиск, який вони надали людству. Одним із таких людей був Патрік Кадделл.
Це справжній профі, який зробив соціологічні опитування навіть не інструментом, а своєрідною зброєю в політичних битвах. Його ім’я не таке відоме, як у президентів, яких він вів до влади. Проте його вплив на американську політику важко переоцінити. І сьогодні я хочу розповісти, чому його робота з опитуваннями стала революційною. Як вона змінила спосіб, у який політики спілкуються з нами — тобто виборцями.
Патрік Кадделл народився 1950 року в Рок-Гіллі, штат Південна Кароліна. Родина католицька, батьки — етнічні ірландці. Нічого дивного в тому, що його дитинство було позбавлене спокою — через службу батька в Береговій охороні сім’я часто переїжджала. Так і мінялись околиці навколо маленького Патріка: від Фалмута в Массачусетсі до Джексонвілля у Флориді.
Можливо, саме ці переїзди, зміна оточення і знайомство з різними людьми навчили хлопця особливо тонко відчувати суспільні настрої. Уже в школі він був не просто розумним хлопцем — став президентом студентської ради. Та нас це не цікавить, ми ж домовились? Головне — те, що школяр саме на цьому етапі вперше привернув до себе увагу серйозних політиків, нехай і місцевого рівня.
Щоб перемогти на звичайних студентських перегонах, Кадделл розробив власну модель прогнозування виборів. Тобто він уже тоді бачив у цифрах щось більше, ніж закарлючки на папері. І те, як швидко він перевірив на практиці власну модель, просто не могло оминути офіси більш поважних (на той момент) та статусних людей.
Утім, політика ще свої двері не відчинила. Далі в молодого студентського президента була освіта. Однак, нарешті закінчивши Гарвард 1972-го, він кинувся надолужувати пропущений досвід. І відтоді вже остаточно поринув у політичний вир.
Першим великим проектом Патріка стала кампанія Джорджа Макговерна. Демократ, ліберал, бойовий пілот часів Другої світової та яскраво виражений ворог військового втручання у справи В’єтнаму. Теж неоднозначна людина. Втім, після програшу на виборах він чудово себе почував і далі, політична кар’єра тривала. Перемогу з першого разу Кадделл не здобув, але й кашу своєму клієнту точно не зіпсував.
Справжній прорив настав 1976 року. Пан Патрік на той момент уже працював на Джиммі Картера. Якщо попередній досвід обпікся об небажання американців бути пацифістами, то тепер вчорашні мілітаризовані гуру були дещо розгублені. Як війна у В’єтнамі, так і Вотергейтський скандал підірвали довіру до політичної системи. І тут потрібно було шукати менш стандартне, тобто неочікуване рішення.
Кадделл відчув головну зміну в суспільстві. Саме тоді виборці захотіли тримати дистанцію від дещо обридлого політичного стилю, який зараз перегукується з лінією популізму. Народ хотів побачити «свого» кандидата, а не типовий істеблішмент, що імітує зацікавленість у проблемах виборця виключно перед виборами.
Однак тогочасний набір інструментів не був адаптований до запитів Патріка. І, як із студентською кампанією колись, йому довелось усе винайти самому, з огляду на нові потреби. Так у арсеналі молодого політтехнолога з’явились соціологічні опитування. Та не глобальні і нечасті, як зазвичай. О, коли треба було організувати супровід кандидату на виборах… Уся стратегія перетворювалась на постійну адаптацію під нові й нові запити виборців.
Поясню різницю. До цього було модно давати народу політика, який будує свою програму на складних питаннях. А тут у вас з’являється фермер із Джорджії, звати Джиммі й прізвище Картер. Щоби було ще простіше, варто було хіба Джон Сміт назватись, чи Джон Доу. Все просто. І, на додачу, жодної політичної плями на репутації замість «попередників» та їхніх багаторічних торгів за голоси виборців.
А тепер важлива деталь. На той момент Патріку Кадделлу було лише 26 років. Багато хто в цьому віці у мами просить гроші, щоб на Steam собі гру придбати. Зате ця людина вже вирішувала, хто переможе на виборах у найсильнішій державі світу.
Що ж такого особливого було в його підході? Зараз нам важко усвідомити цю різницю, але контекст тієї епохи має вам допомогти. Уявіть, так просто: поки всі питали виборця, за кого ж він готовий голосувати, Кадделл на це навіть не дивився. Він шукав, що саме турбує цих людей. Чого вони бояться, про що мріють.
Молодий стратег дійсно копав якомога глибше, намагаючись підібрати правильні ключі до сердець. 1971 року, ще працюючи з Макговерном, він розробив концепцію «відчужених виборців» — людей, які не вірять ані демократам, ані республіканцям, ані системі загалом. Але ж вони все одно йдуть за когось голосувати, чи не так?
Замість боротьби за вже визначені табори пан Кадделл пропонував боротись за невизначені верстви населення. Ця ідея була революційною. У той час політики ділили виборців на чіткі категорії: ліберали, консерватори, робітничий клас, фермери. Але там, де більш досвідчені конкуренти-технологи бачили рамки, Патрік їх зносив бульдозером.
Далі буде.
В самурая немає мети, є лише шлях.
Ваш донат – наша катана. Кнопки нижче!