Узбеки, що воюють за Росію. Частина І
Кількість громадян Узбекистану, які беруть участь у російсько-українській війні, залишається значною. Та ціна повернення додому стала для них не більшою за простий арешт.
Узбецькі ЗМІ повідомляють про громадян Узбекистану, які воювали на російсько-українській війні як найманці, посилаючись на судові документи. Звіти виявляють певні закономірності.
Трудовим мігрантам, які часто вже відбувають терміни ув’язнення або яким висунуто нові звинувачення в Росії, обіцяють гроші або погрожують позбавленням волі й маніпулюють ними, щоб вони підписали військові контракти.
Узбеки проходять поспішне навчання, яке іноді триває лише кілька днів, перш ніж їх відправлять на передову. Багато хто швидко отримує поранення, тікає до Москви, щоб звернутися по допомогу до посольства Узбекистану, а потім, повернувшись додому, здається силовикам.
Хоча ці закономірності помітні з перших місяців війни, окремі спостерігачі зазначають, що покарання в Узбекистані за участь у бойових діях у складі іноземних збройних сил стають дедалі м’якшими.
Одним із прикладів є випадок 25-річного Мансура, який, повернувшись додому та здавшись правоохоронцям, одержав досить м’який вирок: чотири роки обмеження волі замість перебування за ґратами.
Мансур був арештований 2022 року в Росії і відбував там десятирічний термін ув’язнення. Виступаючи в суді в Узбекистані, він заявив, що під час перебування у тюремній камері йому неодноразово пропонували 1,8 мільйона рублів (20 000 доларів) та російське громадянство в обмін на службу в армії.
У жовтні 2024 року він підписав контракт із Міноборони РФ. А вже в січні 2025-го отримав осколочне поранення на полі бою. Його було госпіталізовано в Донецьку. Під час переїзду до іншої лікарні йому вдалося втекти до Москви. Там узбецьке посольство організувало його репатріацію до Узбекистану.
Узбецьке законодавство забороняє громадянам брати участь у збройних конфліктах на боці інших держав. Стаття 154 Кримінального кодексу передбачає покарання від п’яти до десяти років позбавлення волі для громадян, які воюють як найманці в інших країнах. Строк до 12 років призначено для тих, хто вербує або фінансує їх. А від трьох до п’яти років дають тим, хто вступає до лав іноземних військових, поліцейських чи безпекових служб.
Росія почала вербувати трудових мігрантів майже одразу після повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року, і Ташкент поспішив нагадати своїм громадянам, що участь у війні є незаконною.
Занепокоєння уряду небезпідставне, з огляду на масштаби трудової міграції до Росії. Хоча точні цифри важко відстежити через сезонний характер міграції, сама Москва повідомила, що лише 2024 року до Росії прибуло 1,5 мільйона громадян Узбекистану, що становить приблизно 23% усіх іноземних працівників того року.
Попри неодноразові попередження Ташкента, багато мігрантів усе ще бралися за зброю, щоб служити Росії, а деякі навіть стверджували про свою невинність через незнання.
Ті, кому вдалося уникнути в’язниці після повернення до Узбекистану, часто вказували на схожі обставини: незнання того, що вступ до іноземної армії є злочином, тиск або обман задля підписання військових контрактів, закінчення терміну дії дозволів на роботу в Росії. Або те, що фігурант був єдиним годувальником у сім’ї.
Суди також вважали за пом’якшувальні обставини наявність неповнолітніх дітей, дружини з інвалідністю або літніх батьків, які потребують догляду. Все це приводило до пом’якшення вироків.
Один із таких нещодавніх прикладів — це випадок 24-річного Каріма. Він поїхав до Росії у жовтні 2024 року та відгукнувся на оголошення про роботу в Telegram, де пропонували 150 000 рублів (1 850 доларів) на місяць за роботи з деревиною.
В середньому трудові мігранти заробляють у Росії приблизно 600 доларів за місяць. Після проходження медичного огляду та підписання того, що він вважав трудовим договором, хлопець виявив: насправді він вступив до російської армії. Коли відмовився брати участь у військових заходах, йому погрожували п’ятирічним позбавленням волі.
Каріма направили на передову, в Курську область. Покинути поле бою вдалося лише після того, як він захворів і був переведений до реабілітаційного табору. Звідти він утік до Москви, де посольство Узбекистану організувало його репатріацію.
Повернувшись до Узбекистану, Карім стверджував, що не розумів злочинного характеру своїх дій. Суд засудив його до чотирьох років обмеження волі — такого ж м’якого покарання, яке було призначено іншим у подібних справах.
Точна кількість узбеків, які служать у російській армії, досі невідома. У червні 2024 року голова Слідчого комітету Росії Олександр Бастрикін заявив, що після затримання під час міграційних рейдів понад 10 000 трудових мігрантів було відправлено воювати до України.
Оскільки узбеки становлять найбільшу частку всіх трудових мігрантів у Росії, ймовірно, що серед відправлених на передову значною мірою були саме вони. У травні український проект «Я хочу жити» публікував перелік із 1 110 громадян Узбекистану, які нібито служили в російській армії. Наймолодшому серед них був 21 рік, а найстаршому — 62.
Список не включає військовополонених. Але українські чиновники повідомили, що значна частина серед полонених — це громадяни Узбекистану.
Проект «Я хочу жити» зазначає: узбеків вербують так само, як і їхніх сусідів із Таджикистану. Багатьох вихідців із Центральної Азії кличуть на війну з російських в’язниць за тактикою батога та пряника: пропозиція свободи, грошей та громадянства проти того, щоб залишатися у в’язниці.