Узбеки, що воюють за Росію. Частина ІІ
Історія 59-річного Расула відображає ще один поширений шлях на війну. 2020 року він поїхав до Росії в пошуках роботи, але невдовзі був ув’язнений за звинуваченням у вбивстві свого сусіда та засуджений до дев’яти років позбавлення волі.
2022 року, ще перебуваючи за ґратами, він отримав пропозицію від ПВК «Вагнера». Там йому обіцяли хороші гроші, помилування та російське громадянство. Расул прослужив шість місяців на передовій і, за його власними свідченнями, був помилуваний за «зразкову участь».
Після завершення служби він залишився працювати в Росії, перш ніж повернутися до Узбекистану в 2025 році. Незважаючи на попередні обіцянки, Расул, схоже, не одержав російського громадянства. Після повернення додому добровільно здався узбецькій владі. Суд ухвалив вирок — три з половиною роки обмеження волі.
Узбецькі ЗМІ зазначають, що покарання за вербування до іноземної армії тепер м’якші, ніж раніше. Наприклад, Gazeta.uz підняла справу громадянина Узбекистану, якого 2023-го засудили до п’яти років позбавлення волі за участь у бойових діях на боці «Донецької народної республіки» у 2014–2015 роках. І порівняла її з іншою справою.
Її фігурант відмітився у російській армії вже на повномасштабному етапі конфлікту. Це чоловік, вік приблизно 20 років, служив недовго та був поранений. Спочатку отримав шість років позбавлення волі, та за 19 днів апеляційний суд пом’якшив його покарання. Тепер це умовний термін із випробувальним терміном.
Переглянувши понад десяток судових справ 2024–2025 років, пов’язаних із вербуванням до російської армії, Kun.uz дійшов шокуючого висновку: лише одного новобранця було засуджено до п’яти років позбавлення волі. Решту чекали зовсім легкі наслідки.
Спостерігачі зазначають, що обмеження волі, подібне до випробувального терміну, зазвичай означає, що підсудний не може виходити з дому вночі, повинен повідомляти поліцію про зміну місця проживання та не має права залишати регіон перебування. На практиці це покарання суттєво не змінює повсякденне життя людини.
39-річний Толіб підписав контракт у липні 2023-го без жодного тиску чи погроз. Його мотивувала обіцянка щомісячної виплати у розмірі 450 000 рублів (приблизно 5 600 доларів) із компенсацією у разі поранення. Його служба тривала до листопада 2023 року. Після цього він зізнався у вбивстві понад 10 українських солдатів.
Незрозуміло, чому Толіб раптово припинив службу, але він повернувся до Узбекистану та здався владі ще на початку 2024 року. Одним із пояснень є те, що спочатку він отримав 150 000 рублів, але незабаром виплати взагалі припинилися.
У суді його вирок пом’якшили кількома обставинами. Судді зазначили, що він був єдиним годувальником у своїй сім’ї, не мав судимостей та мав трьох дітей. У результаті Толіба засудили лише до чотирьох років ув’язнення. Багато узбеків із досвідом у російської армії стверджують, що їх примушували воювати. Але гроші також є вагомим фактором.
У середньому трудові мігранти в Росії часто працюють на робітничих посадах, у закладах громадського харчування, роздрібній торгівлі, на будівельних майданчиках, навіть прибирають вулиці. Хоча зарплата, яку вони отримують (у середньому 600 доларів за місяць), вища за «домашню», витрати на проживання в Росії також високі.
Сезонний характер багатьох робіт призводить до того, що робота мігрантів часто нестабільна, і багато хто також зазнає шахрайства або з боку працедавців, або з боку інших мігрантів. Російська армія, з іншого боку, пропонує порівняно набагато більше грошей, а іноді навіть платить авансом.
Тут нагадаємо про випадок 32-річного Анвара, який переїхав до Росії у 2018 році та отримав російське громадянство, не відмовившись від свого узбецького паспорта. 2025-го його ув’язнили. Щоб уникнути відбування покарання, він погодився вступити до російської армії.
Анвара було направлено до Луганська, де в липні він був поранений унаслідок ракетного обстрілу та визнаний непридатним до подальшої служби. Незважаючи на скорочений термін відрядження, він отримав виплату в розмірі 3 млн рублів (майже 37 500 доларів). Потім повернувся до Узбекистану, де був заарештований та одержав п’ять років за ґратами. Виправна колонія загального режиму.
51-річний Алішер Халіков також підписав річний контракт на службу, щоб уникнути відбування покарання у в’язниці в Росії після бійки з іншим узбеком. Халіков отримав аванс у розмірі півмільйона рублів (десь 6 200 доларів). Після двох місяців навчання його направили в Луганську область. Там він був поранений і ще місяць лікувався в Москві. Під час лікування йому виплатили додаткові 300 000 рублів (3 700 доларів).
Під час судового засідання в Узбекистані Халіков стверджував, що його визнали непридатним до військової служби, і тому він не міг продовжувати її. Але водночас він не зміг одержати свій паспорт, оскільки відмовився від російського громадянства.
Зрештою, він повернувся до Узбекистану, використовуючи свій старий зелений паспорт (для внутрішнього користування, який зараз замінюють на посвідчення особи). Цей документ йому привезла дружина з Росії. Після повернення Алішера засудили до п’яти років позбавлення волі.
Цікаво, що суми, які пропонують у російській армії, відрізняються. Одному 20-річному узбеку обіцяли 195 000 рублів (2 400 доларів) на місяць за службу, тоді як 48-річному давали 240 000 рублів (3 000 доларів). У деяких випадках суми були набагато більшими. Одному 21-річному чоловікові пропонували виплату в розмірі 2 млн рублів, що приблизно 24 000 доларів.
Для багатьох кілька тисяч доларів можуть здатися не вартими ризику, пов’язаного з передовою. Та Узбекистан — це країна з рівнем доходу нижче від середнього, де середньомісячна зарплата становить приблизно 400 доларів.
Ця цифра зміщена в бік збільшення через зайнятість у містах на посадах «білих комірців». Звісно, доходи в сільській місцевості набагато нижчі. Трудові мігранти, які їдуть до Росії, часто є чоловіками без вищої освіти, багато з яких походять із сільської місцевості, де навіть низькооплачувана робота є рідкістю.
Для них перспектива швидких грошей та обіцянка легального статусу в Росії можуть здаватися набагато привабливішими, ніж для інших. Хоча гроші, травми, ув’язнення чи обмеження свободи — не єдині наслідки для узбеків, які вступають до російської армії. Деякі повертаються додому в трунах.
2023 року повідомляли про загибель 34 узбеків на війні. Український проект «Я хочу жити» повідомив, що з 1 110 узбеків, ідентифікованих як такі, що служать у російській армії, щонайменше 10% (109 осіб) були підтверджено загиблими.
Торік Ташкент репатріював тіла 483 трудових мігрантів, які легально працювали за кордоном. Із них 474, або десь 98%, були повернуті з Росії. Узбецька влада не розкрила обставин їхньої смерті, але, з огляду на контекст триваючої війни та широкомасштабне вербування мігрантів, залишаються питання щодо того, скільки людей могло загинути на полях битв України.
Судові свідчення громадян Узбекистану, завербованих до російської армії, охоплюють цілий спектр випадків. Деяким пропонували укласти контракт, деяким доручили втекти з в’язниці, а деяким довелося приєднатися заради грошей. Багато хто так і не повернувся.
Ті, хто повернувся до Узбекистану, дедалі частіше стикалися з обмеженням свободи замість реальних строків ув’язнення. Навіть коли зізнавалися у бойових діях та вбивствах на передовій, судді все більше почали враховувати пом’якшувальні обставини, ніж на початку конфлікту.
Водночас із Росії продовжують надходити трупи, і важко назвати їх точну кількість. Наразі Ташкент, здається, більше зосереджений на тихому розв’язанні цих справ, ніж на демонстрації суворого прикладу. Влада Узбекистану, ймовірно, вже усвідомлює масштаб і складність проблеми.
З огляду на те, що так багато громадян Узбекистану працюють у Росії, і такий широкий спектр тактик тиску та приманювання, доступних російській владі, Ташкент мало що може зробити, щоб перешкодити вербуванню.
Водночас, враховуючи обмежені можливості працевлаштування вдома та соціальні наслідки покарання годувальників, Ташкент також не може надто суворо застосовувати його до тих, хто повертається додому живим. Існує також ширший регіональний політичний контекст.
У подібних випадках у сусідніх країнах, таких як Киргизстан, репатріантам також виносять м’які вироки. Це може відображати гостру чутливість до зв’язку між цим питанням і відносинами з Москвою.
Узбеків, які повертаються з війни або гинуть на ній, усе більше. Ташкенту, ймовірно, стане ще складніше балансувати між дотриманням закону та визнанням реалій.
Примітка автора. Узбецькі ЗМІ зазвичай повідомляють лише про кримінальні справи, використовуючи ініціали для обвинувачених. «Дипломат» надав псевдоніми на основі ініціалів для зручності читання.