Колективно беззахисні?
Примітка редакції. Європа дала достатньо часу біженцям. Пора визначитись, як краще: кожен сам за себе, чи всі в одному човні?
Думаю, скоро українські юристи зароблять іще більше грошей, ніж до цього. Щоб не повертатись до України, деякі громадяни України дійсно вміють залізти у власні гаманці, як би сумно це не звучало.
Німеччина порушила питання стосовно продовження перебування українських біженців, скажімо так, чоловічої статі та певного віку. І, що важливо для розуміння серйозності ситуації, вона наперед унеможливлює порівняння українських громадян із жителями інших держав, що потрапили до Європи на не менш пташиних правах.
Ідеться про такі поняття, як тимчасовий колективний захист і захист за результатами індивідуальної процедури. При бажанні клікбейту в заголовок можна було би винести фразу «Чому українців юридично простіше повернути, ніж сирійців».
Сирійці тут є показовим прикладом, оскільки їх у Європі багато, і якихось історій успіху за ними помічено не було. Особисто я старалася знайти хороші приклади, але не те, щоб вийшло. Так-от, у багатьох із них із захистом усе краще.
Більшість сирійців, які просили захисту в Німеччині, проходили індивідуальну процедуру надання притулку. Українців після 24 лютого 2022 року приймали переважно через механізм тимчасового колективного захисту, який не потребував доведення персонального переслідування кожним заявником.
Такою була наша ситуація. Європа погодилась відчинити двері для інших європейців, бо їхня країна запалала. Сирійське питання Берлін розглядав через сотні тисяч окремих справ, тоді як українське питання було врегульоване одним рішенням щодо цілої категорії людей. Нам як державі пішли назустріч. Чи хтось хотів би індивідуально оформити заявку, постоявши під першими ракетними ударами?
Однак там, де державі пішли назустріч, громадяни могли б зрозуміти ціну таких поступок. Бо із цієї причини колективне правове обґрунтування для подальшого перебування українців можна припинити значно простіше. Повертати людей можуть лише через індивідуальні процедури. Та скасувати загальний статус можна колективним рішенням.
4 березня 2022 року Рада ЄС уперше в історії активувала Директиву 2001/55/EC про тимчасовий захист у разі масового напливу переміщених осіб. Рішення стосувалося визначених категорій людей, переміщених з України внаслідок російського вторгнення. Цей механізм створювали саме для ситуацій, у яких звичайна система надання притулку ризикує задихнутися під мільйонами індивідуальних заяв.
Тимчасовий захист дає негайне право на проживання, доступ до праці, житла, медичної допомоги, соціального забезпечення та освіти, але не вимагає попереднього встановлення особистої історії переслідування кожного отримувача. Єврокомісія прямо визначає його як винятковий інструмент колективного й тимчасового захисту великої групи переміщених осіб.
У Німеччині це реалізовано через §24 Закону про перебування (Aufenthaltsgesetz). Держава не з’ясовує, чи полює на конкретну людину певний режим, організація або посадовець. Вона перевіряє, чи належить ця людина до колективно визначеної категорії переміщених осіб. Тому статус за §24 від початку був чимось окремим.
Він є повноцінним законним дозволом на проживання, але не тотожний статусу біженця за Женевською конвенцією. І тим паче не гарантує залишити людину в Німеччині назавжди.
Сирійці переважно проходили звичайну процедуру отримання притулку. BAMF мало встановити особу заявника, обставини його виїзду, характер небезпеки в разі повернення та наявність передбачених законом підстав для захисту. За результатами такого розгляду людина могла отримати конституційне право на притулок, статус біженця, субсидіарний захист або заборону депортації.
Про субсидіарний захист раджу почитати окремо. А якщо ви раптом виявитесь сирійцем у Європі, то вам це треба зробити терміново. Українцям, як на мене, це поки що не так актуально.
Після позитивного рішення дозвіл на проживання видається, зокрема, за §25 Aufenthaltsgesetz. І навіть у разі успіху умовний сирієць не здобуде собі довічний і недоторканний статус. Захист може бути переглянутий або відкликаний, якщо обставини суттєво й стійко змінилися.
Подібний перегляд відбувається в межах конкретної справи. Людина отримує офіційне рішення і може оскаржити його в адміністративному суді. Навіть відкликання статусу захисту не завжди означає негайне припинення права на проживання: міграційний орган повинен оцінити, чи не існує іншого правового підґрунтя.
Для осіб із конституційним правом на притулок та визнаних біженців §26 закону передбачає отримання постійного дозволу на поселення після п’яти років, а за умов особливо успішної інтеграції — після трьох. Для отримувачів субсидіарного захисту діє інший порядок.
Якщо Німеччина визнала в індивідуальному рішенні, що конкретному сирійцю загрожує переслідування або серйозна шкода, то для припинення захисту державі необхідно повернутися до його справи. Встановити, чи зникла небезпека. Чи не виникли нові обставини. Або, наприклад, чи не має людина іншого права залишатися тут.
Як мінімум, у більшості справ українців за §24 держава нічого подібного не встановлювала. Вона не визнавала, що кожного конкретного отримувача переслідує Росія. Тим паче, українська держава, сусід по дачі або ТЦК. Вона лише підтверджувала належність людини до колективно захищеної групи.
Звідси й асиметрія. Немає сенсу на неї скаржитись, вона роками всіх влаштовувала. Принаймні, поки не виявилось, що в медалі завжди дві сторони.
Достатньо завершення або звуження самого європейського режиму. Після цього людина має надати інше правове підґрунтя для продовження свого європейського вояжу: дані про роботу, навчання, сімейні обставини, постійне проживання, індивідуальний міжнародний захист або інші гуманітарні підстави чи встановлену заборону на депортацію.
Особисто знаю кількох людей, які зараз перебувають у Європі, і за потреби самі перескочать до іншої категорії. Та в мене немає настільки ж залізної впевненості щодо інших українців за кордоном. Тож говоримо про тих, у кого «план Б» відсутній.
Того, хто не матиме ані нового дозволу, ані іншого права залишатися, можуть підштовхнути до виїзду. У німецькому законі є такий обов’язок: залишити територію країни для іноземця, який більше не має необхідного дозволу або іншого права на проживання.
Директива 2001/55/EC прямо встановлює, що після завершення тимчасового захисту починають діяти загальні національні норми про іноземців та захист. Держави мають сприяти добровільному поверненню, забезпечуючи поінформованість людини та повагу до її гідності.
Примусове повернення допускається після завершення адміністративної процедури. Це актуально для осіб, які вже не мають права залишатися. Не фантасмагорична черга до автобусів, якщо хтось про це думав, але цілком імовірна адміністративна фільтрація.
15 липня 2026 року держави ЄС погодили продовження тимчасового захисту до 4 березня 2028 року. Станом на 19 липня рішення ще має бути формально ухвалене Радою ЄС, опубліковане в Офіційному журналі та набрати чинності наступного дня після публікації.
Одночасно держави ЄС погодили нове обмеження. Тимчасовий захист надалі мають надавати лише тим новим заявникам, які можуть підтвердити, що залишили Україну з дозволу української влади та відповідно до встановлених українським законодавством військових обов’язків.
Як можливі докази Рада ЄС розглядає паспорт зі штампом українських органів влади, який підтверджує законний виїзд, або паперовий чи електронний документ про звільнення від відповідних військових обов’язків чи їх виконання.
Перевірку застосовуватимуть до новоприбулих осіб, які залишатимуть Україну після того, як рішення набуде чинності, та звертатимуться по тимчасовий захист. На тих, хто на цю дату вже користуватиметься тимчасовим захистом у ЄС, нове правило не поширюватиметься. Принаймні, на певний час, загадувати не хочеться.
Щоб не спричиняти істерику та ненависть, іще раз повторю: обмеження стосується лише нових заявників, на старих воно ще не поширюється. Тому це не є правовою підставою для негайної висилки українських чоловіків, на яких уже поширена дія §24 у Німеччині. ЄС поки що не забирає в них чинний статус, а закриває автоматичний доступ до нього для частини майбутніх заявників.
Та слід зазначити, що вектор руху вже помітний. Колективний захист зберігається, водночас із цим припиняючи бути безумовно відкритим для кожної нової людини, яка має український паспорт. Автоматизм починають обмежувати. Обов’язково з традиційною європейською любов’ю до формулювань, після яких іще кілька місяців сперечаються про значення кожного прикметника.
Та й попри широко розрекламовані обіцянки (наприклад, читала псевдоюридичний текст, де один громадянин України розповідає іншим казочки про буцімто європейську посвідку на проживання до 2031 року, яку ось-ось запровадять), це точно не втілить у життя. Європа дала достатньо часу для надто нерегульованих процесів.
Попереду багато новин, емоцій та скандалів. Особисто я знаю, що моя донька до кінця війни залишиться у Європі, і має на це повне право. Для мене цю історію вже закрито. Точніше, я за це можу не переживати. Гнати мене в окоп не поспішайте, я не для цього віддаю вітчизняній медицині вже 11-й рік свого життя.
Розумію, що хтось не хоче повертатися додому, але нехай тоді пошукає якісь гідні підстави для цього. Якщо все буде зроблено в рамках закону, питань не матиму. І всім бажаю мирного неба над головою!